Союз українок

найбільша жіноча організація в Галичині (і на українських землях взагалі)

«Союз українок» — найбільша жіноча організація в Галичині (і на українських землях взагалі), перейменована (1917) з «Жіночої громади», з осідком у Львові. Діяла до 1938 року. У 1991 році була утворена ВГО «Союз Українок» із місцем знаходження в Києві.

«Союз українок» села Вирів, 1937 рік

ЦитатиРедагувати

  •  

Коли 1928 року головою «Союзу українок» стала авторитетна й діяльна Мілена Рудницька, він мав орієнтовно 60 філій. Впродовж наступного десятиліття постало понад тисячу селянських гуртків. За різними оцінками, організація налічувала до 100 000 членів. Ставши послом до польського Сейму, Мілена Рудницька працювала в комісіях з освіти та зовнішніх справ. Вона брала участь у міжнародних жіночих конгресах, виступала на важливих форумах[1].

  Віра Агеєва
  •  

Міжвоєнний Львів силою обставин виконував роль української культурної столиці. Започаткований ще в середині вісімдесятих років XIX століття жіночий рух («Товариство руських жінок», згодом «Союз українок») сприяв формуванню покоління інтелігентних «нових жінок», здатних виборювати своє місце у широкому світі[2]. — З розвідки «Власним голосом: жіноча одвертість і модерністський бунт»

  — Віра Агеєва
  •  

«Союз українок» обстоював національні права меншини в чужій державі, натомість на Наддніпрянщині діячки жіночого руху взяли активну участь у розбудові держави власної. У Центральній Раді Української Народної Республіки працювали Людмила Старицька-Черняхівська, Валерія О'Коннор-Вілінська, Софія Русова, Марія Грушевська, Любов Яновська, Зінаїда Мірна. Згодом, уже в еміграції, деякі з них співпрацювали із «Союзом українок» і світовим жіночим рухом[3].

  — Віра Агеєва
  •  

У червні 1934 року в Станіславові відбувся Конгрес українського жіноцтва, на якому було поставлено амбітне завдання створення Всесвітнього союзу українок. Польська влада кілька разів пробувала заборонити «Союз українок», але активні протести змушували скасувати дискримінаційні рішення[1].

  — Віра Агеєва

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
  • Упоряд. Віра Агеєва, Тамара Марценюк. Інша оптика: Ґендерні виклики сучасності. — Київ: 2019. — 256 с. — ISBN 978-617-7622-08-5